 У Краснодонському райвідділі Луганського обласного главку міліції, ретельно підрахувавши, дійшли висновку, що пенсійної, а тим більше ветеранської віхи досягає тут не більше 20% з тих, хто приходить на службу до міліції. Не такий легкий хліб у правоохоронця. Тому й особлива тут шана – колишнім, старшим за віком, колегам. Щоправда, Володимир Грицак, про якого йдеться, прослуживши трохи не 27 років, так і не став колишнім – працює і нині в рідному райвідділі, і не де-небудь в обозі, а в слідстві, встановлюючи правдиву картину ДТП.
Сім років тому Володимир Анатолійович пішов було на пенсію, проте вдома не всидів, став працювати начальником охорони на шахті. А за три роки, як тільки стали затребуваними досвідчені фахівці, повернувся до міліції. Тепер у службовому кабінеті Володимира Анатолійовича часто багатолюдно. І на те є свої причини. Він – чудовий співрозмовник, спроможний конкретними прикладами зі свого життя проілюструвати будь-який книжковий постулат. І не з чуток знає, що таке затримання озброєних злочинців, кримінальні війни 90-х, багатотисячні мітинги протесту та ще багато чого. А його багатолітній багаж слідчої роботи став невичерпним джерелом знань для всіх колег.
Ще в далекому 1977 році, коли Володимир Грицак проходив строкову службу в спеціальній моторизованій частині міліції в Тюменській області РФ, щоденно набував навичок на практичних заняттях із тактики дій, які й у подальшому згодилися в міліцейській службі. Саме тоді був у службовій біографії Грицака незвичайний рік, протягом якого він одержав одне за одним почесні звання: «Відмінник служби», «Відмінник Радянської Армії» і «Відмінник радянської міліції». А незабаром, там же, в Сибіру, Володимир очолив групу захоплення управління міліції, яка виконувала найскладніші й найнебезпечніші завдання.
На запитання, якою він побачив міліцію, так би мовити, свіжим оком, коли повернувся в райвідділ через три роки, як оформився на пенсію, Грицак відповів: «За такий, здавалось би, нетривалий час у міліції відбулися значні зміни. Більшість справжніх професіоналів із тих чи інших причин залишили службу. Багато хто, віддавши боротьбі зі злочинністю по 25-30 років життя, покинули її за станом здоров’я. На жаль, те найкраще, що створювалося десятиріччями, було багато в чому втрачене. Розумна й завзята молодь, яка прийшла нам на зміну, на щастя, не знає, що таке – війни й збройні конфлікти. Проте в неї немає досвіду військових дій, отже, й психологічної готовності застосування зброї у випадку крайньої необхідності. А формування такої спроможності – складний і нешвидкий процес. Я завжди відчуваю радість, коли бачу, що до міліції йдуть молоді люди, і разом з тим тривогу за них – у свої 20 років, вони, як чистий аркуш. У їхньому формуванні як професіоналів мають значення не тільки рівень освіти та знань, але й значною мірою їхнє оточення, суспільство загалом. А в суспільстві зараз таке сумяття…».
У трудовій книжці Володимира Анатолійовича – десятки записів про нагороди й заохочення, що засвідчують його високий фаховий рівень. Але Грицак – не тільки професіонал, а ще й чудовий наставник молодих колег.
Олена Ізварина, для «Моментів»
Під посвист «Полюшка-поля» брали жигана
 Спогади досвідченого правоохоронця Юрія Оліяна, який півтора десятка років очолював карний розшук Закарпаття, – захоплюючі сюжети детективного жанру, до яких навіть не треба щось додумувати. Аби не кануло все в Лєту, ми запросили Юрія Юрійовича до розмови.
У середині 70-х минулого століття в Ужгороді спостерігалася серія зухвалих крадіжок коштовних речей з магазинів. У місті під прикриттям ночі орудувала така собі чорна кішка, викрити яку було непросто. Розшуковці Ужгородського району примудрилися вийти на одного з імовірних учасників злочинного угруповання, що спеціалізувалося на крадіжках. За оперативною інформацією він мав зустрітися з навідником неподалік села Антонівка. В обумовлений час я з дільничним міліціонером чатували в засідці. Під’їхало таксі, з якого вийшов молодик і став насвистувати «Полюшко-поле». І раптом, кинувши погляд між дерев, де чатували ми, обірвав мелодію й кинувся навтьоки… Операція із затримання була зірвана.
Після тієї невдачі вдалося через навідника вийти на самого організатора банди – авторитета Кацо. Зустріч навідника з ним мала відбутися біля кав’ярні на стадіоні «Авангард». Кацо дотримувався всіх правил конспірації – за його умовами навідник повинен був сидіти в таксі на передньому сидінні, і щоб, окрім нього – нікогісінько!
Тож мені та оперативнику Олександру Левчаку довелося зі зброєю в руках лежати на задньому сидінні таксі. Коли під’їжджали до стадіону, таксист (звісно, наша людина) повідомив, що там – патрульний у формі. То був «зелений» недосвідчений міліціонер. На вимогу водія негайно забиратися геть, бо тут проводиться спецоперація, він навіть обурився. Невдовзі підійшов старший наряду, який став з’ясовувати ситуацію. Час був згаяний, злодій на зустріч не вийшов!
Пригнічені повторною невдачею, ми все ж не здавалися. Наступного вечора, вже після роботи, зібралися Антон Герзанич, який на той час був заступником начальника райвідділу, я та оперативники Олександр Левчак і Михайло Ігнат. Раптом термінове повідомлення: опівночі на цвинтарі зустрічаються жигани різних мастей, з ними буде і Кацо! Часу залишалося обмаль. Тож ми, як були, без зброї, поквапилися на цвинтар. Інформація повністю підтвердилася. В місці вічного спокою відбувалося щось дивне: один за одним при світлі місяця, насвистуючи позивну «Полюшко-поле», сходилися крадійські авторитети. Ми вирішили, не втрачаючи такої нагоди, діяти негайно й «на понт». Вчотирьох тихенько взяли це дивне зібрання у кільце й один із нас раптом голосно вигукнув: «Ані руш! Ви – в оточенні!».
Що тут почалося! Жигани кинулися на всі боки поза могили, чортихаючись, спотикаючись і падаючи… А ми – до Кацо. Схопили головного авторитета разом із двома його озброєними охоронцями. Не поталанило йому цього разу. Бандити і гадки не мали, що міліціонери пішли на них із голими руками.
Після тієї операції зухвалі крадіжки в Ужгороді припинилися. Загалом до кримінальної відповідальності було притягнено семеро учасників того бандформування.
Михайло Пискач, для «Моментів»
  |
|
|
Зразок заяви до суду
«Іменем Закону. Науковий вісник» №1(1) (2006 р.)
Реклама
